Проблемні питання продажу майна боржника в процесі банкрутства // Юридична газета №9-559 від 28 лютого 2017

юридична газета

Реалізація майна банкрута є одним із головних етапів всієї процедури банкрутства. Завдяки отриманим коштам від продажу майна, підприємство буде мати можливість виконати свої зобов’язання перед кредиторами. В зв’язку з цим, важливим у проведенні такої процедури є дотримання механізму реалізації майна, який передбачений нормативними документами, з метою врахування та реалізації прав і обов’язків всіх сторін, які беруть участь в процедурі банкрутства.

Головне у процедурі продажу майна боржника - це отримання результату, а саме коштів, за рахунок яких будуть задоволені вимоги кредиторів. Адже, саме кошти від продажу майна боржника спрямовуються на покриття всіх боргів. У випадку повного задоволення вимог кредиторів, із наявністю залишку засобів, підприємство може відновити свою діяльність.

На сьогоднішній день, не зважаючи на постійне вдосконалення законодавства, що регулює відносини у процедурі банкрутства залишаються проблемними питання щодо належного визначення торгуючої організації та «найбільшої ціни» за якою має бути реалізоване майно банкрута на відкритих торгах.

На практиці, проблема з вибором торгуючої організації, виникає у зв’язку з некоректно визначеному переліку критеріїв, за яким арбітражний керуючий повинен проводити конкурс. Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі за текстом – Закон) перелік критеріїв, на підставі, яких проводиться конкурс відбору, є наступним: наявність ліцензії, достатній, але не менш як три роки, досвід проведення аукціонів, запропонована найменша сума винагороди.

І відразу виникає проблема з вибором торгуючої організації, у зв’язку з некоректно визначеному переліку критеріїв, за яким арбітражний керуючий повинен проводити конкурс.

В свою чергу, статтею 9 Закону України «Про ліцензування» визначено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню за цим Законом, та перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до спеціальних законів. Проведення торгів як вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, у цих двох переліках відсутній, а отже, господарська діяльність із проведення торгів не підлягає ліцензуванню.

Таким чином, при визначенні організатора аукціону, арбітражний керуючий та суд мають керуватися критеріями саме достатнього, але не менш як три роки, досвідом проведення аукціонів, запропонованою найменшою сумою винагороди.

Проте, у Законі чітко не розтлумачено поняття «досвід» і те, як він повинен підтверджуватися. В процесі дії Закону в новій редакції, починаючи з 2013 року, контролюючі органи прийшли до висновку, що наявність у організації відповідного виду діяльності в установчих документах протягом  не менш як трьох років і є необхідним досвідом. Отже, у разі наявності у підприємства необхідних видів діяльності протягом трьох років, така організація має право надавати послуги з проведення аукціону в процедурі банкрутства.

З практики, яка склалася на сьогодні, стає зрозуміло, що такі торгуючі організації, як правило, працюють неефективно, не маючи належних та достатніх знань, для проведення таких торгів, а також, не володіють інформацією для надання належного сервісу (як підготувати необхідні процесуальні документів, оформлення права власності після аукціону тощо).

Взагалі, наявність великої кількості таких підприємств має як позитивні, так і негативні наслідки.

З одного боку, на ринку функціонує достатньо підприємств, що породжує здорову конкуренцію та надає можливість обрання найвигідніших умов з проведення аукціону.

З іншого боку, така кількість підприємств, дає змогу зацікавленим особам обрати «потрібного» організатора торгів, який запропонує «найменшу винагороду» за свої послуги, що в подальшому призведе до зловживань на ринку, та реалізації майна за безцінь, а боржник, в свою чергу, зможе уникнути відповідальності перед кредиторами.

Крім того, визначення «запропонована найменша винагорода», яку хоче отримати торгуюча організація за надання своїх послуг взагалі не визначена законодавцем, а отже, фактично торгуюча організація може провести аукціон за декілька гривень, що є вигідними та найкращими умовами. На практиці, такі торгуючі організації діють в інтересах певних зацікавлених осіб, в зв’язку з чим результати аукціону можна передбачити.

Найближчим часом, парламентарі планують вносити на голосування законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення ефективності процедур банкрутства» (№3132-д) (далі за текстом – Законопроект), який, ніби то, має вирішити ряд прогалин законодавства у сфері банкрутства, проте, чомусь, в даному документі не вирішує питання порядку продажу майна боржника та критерій з визначення торгуючих організації, а навпаки виникають додаткові питання.

У Законопроекті пропонується викласти ч. 6 ст. 49 Закону в наступній редакції: «Організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична особа, з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону. Організатор аукціону визначається замовником за конкурсом. Організатором аукціону не може бути заінтересована особа стосовно боржника, кредиторів та замовника аукціону». Фактично в даному документі критерії відбору організатора торгів, якими керуються зараз арбітражні керуючі, відсутні. У зв’язку з цим виникають питання: Яким має бути порядок проведення конкурсу? За якими критеріями арбітражний керуючий повинен визначити торгуючу організацію? Хто може бути організатором торгів? Будь-хто?

Також, пропонується вилучити частину першу статті 66 Закону, яким забороняється зниження початкової вартості майна виставлено на продаж на першому аукціоні.

Фактично видаляючи дану частину, організатору торгів надається право на першому аукціоні продавати майно банкрута за зниженою ціною.

Крім того, в ст. 67 зазначеного Законопроекту зменшується термін проведення торгів з п’ятнадцяти до трьох днів.

Однією з позитивних цілей даного Законопроекту є зменшення строків проведення процедури банкрутства, проте й кількість можливих учасників аукціону також може зменшитись за рахунок стислих строків.

Таким чином, прийняття цих змін не приносить очікуваного полегшення.

Крім того, закріплюється можливість зниження ціни вже на першому аукціоні і обов'язковість на третьому. Також, пропонується скасувати необхідність погодження продажу заставного майна із забезпеченим кредитором, а майно може бути продане, ще до затвердження реєстру кредиторів. Цей законопроект значно зменшує роль комітету кредиторів та не вирішує питання відновлення прав забезпечених кредиторів не кажучи про інші зміни.

В даному випадку у разі прийняття законопроекту в тому вигляді, у якому він викладений зараз, виникає ще більше можливостей для зловживань.

На нашу думку, для забезпечення функціонування на ринку банкрутства професійних організацій, які зможуть надавати якісні послуги з реалізації майна боржника, необхідно визначити ряд обов’язкових та чітких критеріїв для відбору торгуючої організації, виходячи з потреб ринку та практики.

Окрім, питань порядку визначення торгуючої організації, у Законі досі містяться суперечливі норми щодо ціни майна боржника, за якою воно відчужується.

Відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна банкрута здійснюється з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною.

В той же час,  Законом передбачено, й протилежне, що майно боржника за певних умов може бути продане за довільною ціною, визначеною на аукціоні, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 66 встановлено, що другий повторний аукціон за загальним правилом проводиться з можливістю довільного зниження початкової вартості, так як гранична вартість не встановлюється.

В свою чергу, з даного питання Вищий господарський суд України, надав роз’яснення судам в п. 33 Інформаційного листа №01-06/606/2013 від 28.03.2013 р. «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стосовно застосування ст.ст. 65, 66 Закону, яким визначив, що у разі закінчення першого аукціону без визначення переможця проводиться повторний аукціон зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків, як це передбачено ст. 66 Закону, але не нижче, ніж до граничної вартості, - 50 відсотків початкової вартості. Про що повинно зазначатися у відповідному оголошенні.

Проте, другий повторний аукціон проводиться зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків від вартості першого повторного аукціону та, за відсутності бажаючих укласти договір, початкова вартість знижується на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір.

Такі обставини можуть виникнути у тому разі, коли на перших двох аукціонах не знайшлося бажаючих придбати майно ні за початковою ціною (на первісному аукціоні), ні навіть за половину початкової вартості (на повторному аукціоні). Тоді на другому повторному аукціоні ліцитатор знижує початкову вартість на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір. Зниження ціни може відбуватися навіть доти, аж доки вона не стане рівною 1 грн.

Таким чином, якщо припустити, що вартість майна на першому аукціоні складає 100 грн., за умови відсутності переможця, відповідно, на першому повторному аукціоні вартість майна буде становити 80 грн. з можливістю зниження до 40 грн., проте на другому повторному аукціоні вартість майна становитиме 60 грн., але може бути знижена до 1 грн.

З норм законодавства вбачається, що сама процедура банкрутства, не має головною метою відновлення платоспроможності боржника, а навпаки, дає достатньо можливостей для зловживань, з метою уникнення виконання зобов’язань боржника перед кредиторами. 

Крім того, на практиці вже існують такі випадки, коли під час аукціону ціна в ході торгів знижувалася, навіть не на половину від початкової вартості, а до однієї гривні.

Дана ситуація викликає занепокоєння, оскільки, при формальному дотриманні всіх необхідних норм, починаючи з проведення конкурсу арбітражним керуючим з визначення торгуючої організації до продажу майна банкрута на прилюдних торгах на практиці часто призводить до того, що майно продається за безцінь, а вимоги кредиторів так і залишаються не погашеними. А головне, що дані процеси є законними та вірними відповідно но норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Незважаючи на те, що новий Законопроект спрямований підвищити рівень захищеності прав кредиторів, вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні та унеможливлення затягування процесу банкрутства, все одно, фактично, є ще ряд прогалин, які надають можливість сторонам та учасникам процесу зловживати своїми правами.

Стаття опублікована на сайті Юридичної газети №9 (559) від 28 лютого 2017

Автор:

Анастасія Самойленко, старший юрист ЮФ Вернер