Припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи-боржника не припиняє поручительства

poruchitelstvo

25 листопада 2015 року Верховний Суд України за наслідком розгляду справи № 6-172цс15 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню сформулював правову позицію про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поручительства, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

 

Суд дійшов даного висновку, обґрунтовуючи свою правову позицію тим, що:

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Ст. 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, у тому числі за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, в яких обов'язок поручителя з виконання зобов'язання за основним договором виникла через рішення суду, а не тільки з договору поруки.

 

Монополія адвокатів чи професійне представництво інтересів в суді: проект змін до Конституції України

konstitucia

25 листопада 2015 року Президент України вніс до Парламенту Законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 3524, розроблений Конституційною Комісією.

 

У законопроекті враховані зауваження Венеціанської комісії, яка у своєму висновку щодо проекту змін до Конституції в частині правосуддя, затвердженим Конституційної Комісією 4 вересня 2015 року, в основному надала позитивний висновок щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя, проте висловилася проти введення монополії адвокатів на представництво в суді, зокрема, що стосується окремих видів спорів.

Зокрема, щодо представництва в суді законопроект передбачає наступні положення:

  1. Недоторканне право кожної особи мати право на професійну правову допомогу. Для надання цієї допомоги в Україні діятиме адвокатура, незалежність якої гарантується Державою;
  2. представництво громадян та підприємств в суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснюватиметься виключно адвокатами. Водночас, Законопроект передбачає винятки щодо представництва в суді по, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, трудових спорах, в малозначних суперечках, а також у зв'язку з представництвом малолітніх або неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними або дієздатність яких обмежена;
  3. виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді України і судах касаційної інстанції представництво здійснюється з 1 січня 2017 року; в судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; в судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року
  4. виключно прокурорами або адвокатами представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюватиметься з 1 січня 2020 року;
  5. у судових процесах, розпочатих до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», представництво інтересів в суді здійснюватиметься за правилами, що діяли до набрання чинності та до прийняття у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Спір між юридичними особами не розглядається разом з вимогами, які вирішуються в цивільному процесі

verhovnyi_sud

Розглянувши справу № 6-1737цс15 Верховний Суд України сформулював правову позицію згідно якої роз`яснено, що оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, що відносяться до цивільної юрисдикції і відмовляє у відкритті провадження за вимогами, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

 

Суд вказав, що, вирішуючи позовні вимоги банку і зустрічні позовні вимоги товариства в даній справі, які виникли з окремих договорів кредиту, поручительства та іпотеки і можуть бути самостійними і окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до виробництва спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства,  розглянули його разом із вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.